Редакція

What So Not у Києві: від особистого повернення до спільного голосу українських артистів

Австралійський продюсер What So Not повернувся до Києва під час повномасштабної війни, щоб знову зустрітися з українською аудиторією, попрацювати з локальними артистами й розповісти міжнародній публіці про те, що відбувається в Україні.

Австралійський продюсер і музикант What So Not уперше виступив в Україні 2018 року. Повернення до Києва через кілька років відбулося вже під час повномасштабної війни — у зовсім іншій реальності, де концертна поїздка стала не лише професійним візитом, а й особистим досвідом перебування в місті під загрозою російських атак.

Під час поїздки What So Not працював з українськими артистами DOROFEEVA, OTOY, Alina Pash, Badwor7h, Oi FUSK та Nadiia. Для нього студійні сесії стали способом познайомитися з різними голосами української сцени й шукати форму, у якій ця музика могла б звучати за межами країни. Серед можливих підходів — поєднання української та англійської мов без втрати вокальної мелодики, а також використання українських інструментів у сучасному продакшені.

Окремою частиною візиту стала спонтанна поява музиканта на київській вечірці на даху. Цей епізод доповнив його спостереження за містом, у якому навіть під час війни люди знаходять простір для музики, зустрічей і радості. Водночас What So Not безпосередньо зіткнувся з наслідками російських атак і побачив, що повсякденне життя в Києві не можна відділити від постійної загрози.

Свій досвід він зафіксував у короткому документальному фільмі. Його мета — знову привернути міжнародну увагу до України та до подій, які для українців залишаються щоденною реальністю. Документування поїздки тут працює не як окремий промоматеріал, а як продовження музичної співпраці: воно допомагає показати артистів, місто й контекст, у якому створюються нові треки.

Наступним кроком може стати спільний релізний проєкт або лейбл, присвячений українським голосам. Ідея What So Not полягає не в тому, щоб замінити локальну ідентичність універсальним звучанням, а в тому, щоб зробити українську музику зрозумілішою для міжнародної аудиторії, зберігаючи її мову, мелодику та інструментальну основу. Для артистів, які через воєнні обмеження не завжди можуть самостійно працювати на зовнішніх ринках, такі студійні контакти можуть стати одним із каналів міжнародної присутності.