Редакція
Blackhaine: як хореографія привела його до авангардного репу та великих сцен
Blackhaine виріс із локальної сцени Солфорда, поєднав реп, індастріал, ембієнт і буто, а шлях до роботи з Kanye West і Playboi Carti почав із хореографії.
Blackhaine прийшов до музики не лише через мікрофон. Його шлях почався з руху, перформансу й локальної сцени навколо The White Hotel у Солфорді — простору, де дріл перетинається з індастріалом та ембієнтом. Саме ця комбінація середовища, тілесності й музичного експерименту стала основою його авторської мови.
Перший EP «Armour» Blackhaine записав у 2020 році між Престоном і Солфордом разом із продюсером Rainy Miller, якого знав ще зі школи. За ним вийшли «And Salford Falls Apart» і «Armour II». У його речитативі зберігся ланкаширський акцент, а тексти звучать як фрагменти спогадів. Це не спроба сховати локальне походження за універсальною манерою, а навпаки — спосіб зробити його частиною звучання.
Важливою точкою для Blackhaine стала співпраця зі Space Afrika — дуетом, що працює на стику ембієнту та даб-техно. Вона допомогла привернути увагу до артиста, але його наступний крок відбувся поза межами власне музичної сцени. Під впливом буто, японського танцювального театру, Blackhaine розробив манеру руху, у якій довге завмирання змінюється різким, майже судомним виходом із пози.
Ця практика привела його до великих реп-проєктів. У 2021 році Kanye West запросив Blackhaine працювати над хореографією для презентації «Donda» в Чикаго. На Wireless 2023 року він керував групою перформерів під час виступу Playboi Carti: вони з’являлися серед диму під гітарні рифи й рухалися різкими ривками. Пізніше голос Blackhaine став частиною промо «MUSIC» — зокрема в роликах Opium, де він вигукував «New music!».
На дебютному альбомі «Saints in the Wethouse» Blackhaine вже виходить у центр власного проєкту. Виконавчим продюсером релізу став Wraith9, який сформував звук EsDeeKid. Тут розмови про залежність і відчуття пастки звучать поверх електронних бітів, що розчиняються в індустріальному шумі.
Історія Blackhaine важлива не готовою формулою успіху, а послідовністю рішень. Він не відокремлював музику від руху, візуального образу та місцевого контексту. Для українського незалежного артиста це може бути корисним орієнтиром: сценічний перформанс не обов’язково є додатком до пісень — іноді саме він стає головним входом до нових колаборацій і допомагає сформувати впізнавану авторську практику.